Дмитро близько шести років працював водієм у ПАТ “Черкасиобленерго”. Піти змусила криза у товаристві, залишитись змоги не було.
– Півроку не бачив зарплати. Я був у безвиході: безробітна дружина і маленька донечка, допомогти нікому. Як жити? Як утримувати сім’ю? Звільнився із підприємства, шукати роботу в Україні навіть не намагався. Вирішив їхати до Польщі, – розповідає Дмитро.
Процедура з працевлаштування забрала близько двох місяців. Реальна картина буденності українського заробітчанина у Польщі дуже відрізнялась від тієї, яку малювали посередники.
Витримав Дмитро вісім місяців, розрахувався і повернувся до дому. На нього чекала родина і приємні новини, що рідне товариство вийшло з кризи, заборгованість по зарплаті виплачена, а керівництво докладає усіх зусиль щоб покращити умови праці та забезпечити робітників усім необхідним.
– Не хочу нікуди їхати. Хочу знову бути у своєму колективі. Я скучив за людьми з якими працював, а вони, впевнений, за мною, – поділився Дмитро.