Про це «Прочерку» повідомив адвокат Валерій Макеєв.
Жінка працювала двірником у КП «СУБ «Митниця» та 10 листопада 2016 року звільнилася за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України. На день звільнення їй була нарахована зарплата у розмірі 712 грн 35 коп. Проте у зв'язку відсутністю коштів на підприємстві, яке існує лише формально на папері, гроші їй не виплатили.
Жінка вважає, що цим було порушено її трудові права та завдано моральної шкоди.
У позові до суду вона зазначала, що Черкаська міська рада, яка є власником як КП «СУБ «Митниця», так і його майна, здійснила дії, що унеможливили виплату підприємством їй та іншим працівникам заробітної плати. Річ у тім, що міськрада змінила перелік виконавців комунальних послуг і залишила КП «СУБ «Митниця» без майна і без господарської діяльності. У зв'язку з цим міськрада також має нести солідарну (субсидіарну) відповідальність – разом з СУБ «Митниця».
Посилаючись на викладене, жінка просила суд: стягнути солідарно з відповідачів на її користь суму нарахованої та невиплаченої заробітної плати у розмірі 712 грн 35 коп.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні; компенсацію частини заробітної плати (інфляційні втрати) у сумі 48 грн 24 коп. Крім того, жінка просила, щоб їй виплачено 1 тис. грн за моральну шкоду, викликану неправомірними діями відповідачів.
Черкаські суди (першої інстанції та апеляційний суд) відмовили позивачці.
Але вона не зупинилась – подала касаційну скаргу та довела, що «правда є і за неї варто боротись».
Верховний Суд скасував рішення черкаських судів та направив справу на більш ретельний розгляд до суду першої інстанції. За борги комунального підприємства має розраховуватись ЗАСНОВНИК – Черкаська міська рада. Разом із посиланнями на норми господарського судочинства, які чомусь так оминали при ухваленні рішень черкаські суди, Верховний Суд застосував практику Європейського Суду.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.
У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Михайленки та інші проти України», пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі «Лисянський проти України», пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пункти 18, 19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі «Григор'єв та Какаурова проти Російської Федерації», пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії». Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.
