Про це з невимовною тривогою розповідає в листі до редакції «Черкаського краю» один із будівничих «Славутича».
1966 рік. Третій рік, як у Черкасах уже працювали троє молодих архітекторів — я, Леонід Кондратський, спільно з Миколою Собчуком і Сергієм Фурсенком. Усіх нас по закінченні інституту в 1963 році направили на роботу в Черкаси, щоб розбудовувати молоду, тільки що утворену, Черкаську область.
Головним напрямком нашої праці було формування Генерального плану розвитку міста Черкаси, за яким ретельно й прискіпливо стежила влада. Під час чергового розгляду молоді архітектори запропонували випрямити дорогу при виїзді з Черкас до Канева на околиці села Дахнівка. Шлях у тому місці, роблячи зигзаг, проходив із ухилом по природному яру, й випрямлення вбачалося економічно вигідним. Пропозиція була прийнята. Після завершення засідання голова Черкаської облспоживспілки Олександр Бучацький підійшов до архітекторів і порадив подумати, як використати яр, по якому пролягала дорога.
Свого часу Олександр Дмитрович поставив на краю цього яру вагончик, в якому могли поїсти водії та проїжджі, й тому, очевидно, не хотів позбутися цього об’єкта. Пропозиція захопила думки архітекторів. Розгорнулася дискусія на всю ніч, і ми не зогледілися, як на ранок наступного дня виник ескіз «приборкання» крутосхилого яру. З початком робочого дня прийшли до Олександра Бучацького з ескізом, головна ідея якого полягала у тому, щоб яр використати як котлован, у якому збудувати цехи комбінату зі зберігання й соління овочів, а завершити комплекс будівлею ресторану, фасад якої виходить на трасу Черкаси-Канів. Пропонували також комбінат і ресторан накрити природним газоном, а вхід до закладу облаштувати зверху, з газону.
Олександр Дмитрович визнав ідею блискучою і доручив негайно зайнятися розробкою конструкторсько-кошторисної документації за ескізами архітекторів.
Архітектор А.Кравченко у процесі роботи над об’єктом став четвертим членом авторського колективу.
Назву ресторану «Славутич» дав Олександр Бучацький: його захопив мальовничий краєвид Дніпра-Славути, котрим можна було милуватися з верхнього східного вестибюлю. «Славутич» швидко став окрасою, візитівкою міста. Біля нього одразу організували тролейбусну зупинку «Санаторій «Україна», що досі використовується громадським транспортом. У комплексі з рестораном відкрили пивний бар.
Об’єктом зацікавилися й контролюючі органи. Експерти контрольно-ревізійного управління перевірили всю документацію з проєктування і будівництва. У підсумку вивели позитивний висновок: вартість одного посадкового місця ресторану «Славутич» дорівнює 800 рублів, у той час, коли економічно вдалим вбачалося будівництво в розрахунку 1200-2000 рублів на одне посадкове місце закладу. Завдяки такому показнику ресторан «Славутич» здобув визнання на столичній виставці передового досвіду в Києві, рекламувався як зразковий.
« Архітектори трудилися з шостої години ранку до півночі щодня, на сон відводилося 5-6 годин. Працювали з думкою про майбутні покоління, які прийдуть і візьмуть у свої руки створені нами з любов’ю творіння.
Прийшов цей час. Прийшло нове покоління. І не знайшлося тих, хто б подбав про «Славутич».А ПРИКРО!», пише Леонід КОНДРАТСЬКИЙ.
