Смілянка змінила роботу в агросфері на кравецький фах

Тривалий час пані Наталя не мала постійної роботи, дбала про господарство та виховувала синів. Одного разу вона придбала швейну машинку, пригадує: «Я не знала з якого боку підійти до тої машинки, а так хотілося навчитися працювати на ній. Через рік я наважилася перевчитися на швачку. Щоб не витрачати кошти за навчання та точно мати роботу, я звернулася до центру зайнятості.»

Тетяна Чемирис розповідає: «Валентина Анатоліївна відрізнялася від інших безробітних силою духу та впевненістю у тому, чого вона хоче. А бажала вона вчитися та якомога швидше піти працювати. На кожне відвідування їй доводилося долати чималу відстань із села. Щоразу вона розповідала про свої успіхи та прагнення. Я захоплююся її щирістю та працелюбністю.»

За словами жінки, труднощів у навчанні не було, бо підтримували одногрупниці та майбутнє керівництво на виробництві.

Тепер Валентина Макалюк працюватиме кравчинею на смілянському підприємстві: «Мене прийняли, як у рідну родину.  Віра Єзерська – керуюча відділом, вона дуже правильно формує робочі групи, щоб ми підходили за характером і професійним рівнем.  Наталя Дементієва – технолог, задає ритм роботі та добрі, теплі стосунки всередині колективу, терпеливо пояснює, завжди привітна. Завдяки цим жінкам я влилася в колектив з перших днів. Дуже вдячна колегам за те, що так привітно прийняли мене, навчають усьому, за довіру, за легку адаптацію.

Жінка каже,  що секрет її сили – у підтримці від синів Сергія і Віктора. Під час навчання отримувала кошти допомоги від центру зайнятості і від синів.  А на власній машинці тепер впевнено шиє постільну білизну та пробує шити одяг для себе і родини.