Миколу Мосінзова попри його досить молодий вік, багато хто вже величає по-батькові – Леонідовичем за його хазяйську вдачу. Їх він виготовляє сам. І не задля втіхи. При розширенні пасіки без них, каже, не обійтися. А купляти – дорого. Сьогодні один вулик коштує близько 700-800 гривень. І то – дивлячись, який вулик.
Від звичних ще для багатьох пасічників вуликів-лежаків він категорично відмовився.
– Ознайомлюючись з досвідом пасічників, я зрозумів, що з ними слід розпрощатися і переходити на багатокорпусну систему, – розповідає Микола Мосінзовий.
На його думку, у лежаків, попри їх ще широке використання, багато мінусів. Так, обмежений об’єм такого вулика обумовлює високу рійливість бджолородин, при інтенсивному медозборі його об’єму знову ж таки не вистачає і бджолам ніде розвішувати свіжопринесений нектар.
– Можна, правда, використати надставки, – говорить пасічник-новатор, – але ж це вже принцип багатокорпусного вулика. До того ж при кочівлі, а без неї я не обходжуся, такі вулики незручно перевозити і розвантажувати. А у багатокорпусного вулика чимало переваг. Передусім, у ньому можна застосувати двоматочне або двосімейне утримання бджіл, користуючись геніманівською решіткою та суцільною перегородкою, легко можна робити заміну старої матки, об’єднуючи родину з відводком у верхньому корпусі, попередньо забравши стару. А ще ефективніше використовується бджолородина для відбудови нових стільників.
– Взагалі ж, – усміхається він, – пальців не тільки на руках, а й на ногах не вистачить, аби перерахувати всі вигоди від багатокорпусних вуликів. Тому то і взявся за їх виготовлення.
Цілком зрозуміло, що втілити свою задумку в життя йому було не так легко. Потрібні були насамперед циркулярка, стругальний і фрезерний верстати, інше допоміжне обладнання. На все не вистачало грошей. Та все ж зумів вийти з ситуації. А набити руку на виготовленні вуликів допоміг Микола Чупріненко – чоловік його сестри, який має хист до столярки.
Така от «корпорація» двох Микол була досить успішною. Майструючи житло для крилатих трудівниць, при спілкуванні збагачувалися хлопці й знаннями, необхідними для успішного пасічникування. Тут уже ініціатива належала Миколі Мосінзовому, який на той час успішно займався порідністю бджіл. Зацікавившись карпатською породою, він закупляв до десяти маток цієї породи, аби потім мати помісь кавказької з місцевою.
І результати не змусили чекати на себе: на сьогодні він уже встиг переконатися і переконати декого з колег-пасічників, що такі помісні сім’ї, особливо першого покоління, високопродуктивні по меду та воску, зимостійкі, швидко нарощують бджіл, пише viche.ck.ua.
– Взявшись за бджільництво, я не можу працювати абияк, – зізнається. – І не для заробляння грошей, ні. Гроші-грошима, а просто хочеться викластися сповна.
Тому й знайшли в родині можливість придбати вантажну «Газель» та причіп, аби займатися кочівлею бджіл. Й от вже не один рік поспіль вивозить Микола вулики на одну з багатих на медоноси місцин під Тарасівкою.
– Взагалі, знайти гарне місце для медозбору для бджоляра – нелегка справа, – ділиться він своїм баченням ситуації, яку маємо у галузі. – Сьогодні менше стало посівів багаторічних трав. Сіють, в основному, гібридні рослини, квіти яких не виділяють нектару. Тому бджоли, приміром, на багато сортів гречки чи соняшнику взагалі не сідають. Кормова база для них зараз складається з ріпаку – озимого та ярого. Але, обробляючи ці культури хімічними препаратами, аграрії заразом травлять і бджіл. Бджоли таку хімію відчувають, тому й не летять на ті поля. Дістається їм і тоді, коли власники полів обробляють їх гербіцидами, – тоді бджоли гинуть масово.
Та, як ви вже, мабуть, здогадалися, подібні біди обминають його пасіку. Бо старається все передбачити. Як й різного роду хвороб бджіл, не забуваючи про їх профілактику.
