Народився у Києві, у звичайній родині. Батько за освітою інженер, працював будівельником, мама – бухгалтер. Виріс я на Оболоні, навчався в ліцеї. За результатами успішності, у 8 класі перейшов до спеціалізованого класу з поглибленим вивченням економіки та англійської мови. Потім вступив у Київський національний торгівельно-економічний університет на економічний факультет. Згодом зрозумів, що не достатньо англійської та вступив на філологічний факультет у цьому ж вузі. Навчався на обох стаціонарах одночасно. Ще встигав проходити навчання на військовій кафедрі в інституті оборони. А вже з другого курсу почав працювати менеджером у службі доставки. Спочатку був кур’єром, а потім доріс до менеджера. Був максимально завантажений. З 19 років жив окремо від батьків.- Ким себе тоді бачив? Точно, не в селі. Провідним аудитором. Провідним економістом, на кого я вивчився. Це була моя мета, так би мовити, - розповідає він.
Втім, одруження змінило життєві плани.
–У мене був вибір: або забрати красуню-дружину й повернутися з нею в Київ, де у мене на той час була квартира, робота, або ж довіритися моєму тестю Володимиру Петровичу Мовчану, його мудрості, досвіду і разом організували спільний бізнес у його рідному селі. Ми спробували – і у нас вийшло. Хто каже, що мені пощастило, напевне, має рацію. Так, можливо. Але, не забувайте, коли ми починали 10 років тому, у Кривих Колінах не було ніякого бізнесу – ні фірми, ні заводу. Це треба було все створити з нуля. Я гадаю, у мене, як і у кожної людини, у житті з’явився шанс і я його не змарнував. Для цього я працюю по 12-14 годин в день, практично, без вихідних всі ці 10 років. Якщо є відпустка – то це максимум два тижні в рік. Я не можу сказати, що це легко, це виснажливо. Але я звик досягати всього, що маю, своєю працею. Так, елемент родинних зв’язків присутній, але хто знає Володимира Петровича, наскільки він вимогливий, принциповий та справедливий, зрозуміє, наскільки це відповідально – очолювати цілу групу компаній нашого бізнесу. Однозначно, це не лише мої особисті досягнення. Не можу навіть уявити роботу компанії без моєї дружини, яка є нашим фінансовим директором. Вона моя права рука, моя допомога, моє все. А ще ціла команда однодумців, які, зарядившись на результат, працюють до останнього.
-Основна проблема сучасного села – це відсутність робочих місць. Молодь не бачить майбутнього у селі, виїжджає. Її можна зрозуміти. Щоб зупинити цю негативну тенденцію, треба створювати нові підприємства, фабрики, об’єкти соціальної інфраструктури. Тоді й життя у селі може стати цікавим і перспективним, - говорить він.
- Земля – це найголовніший ресурс, який може стати запорукою розвитку нашого району. Саме тому ми приділяємо велику увагу обробці землі та переробці урожаю. Зараз ми маємо виробництво повного циклу – від вирощування зернових до їх переробки та експортування, - розповідає Ігор Новицький. - Борошно, яке ми виробляємо, це – напівфабрикат. Далі можна його «докручувати» логістично і промислово. Як ми це робимо? По-перше, ми створюємо власний автопарк, що в рази збільшує рентабельність нашого підприємства. По-друге, розширюємо ринки збуту – це маркетинг. І, по-третє, те, що допомагає отримувати додатковий дохід і закриває маркетингову діру – це подальша сировинна переробка: макарони, печиво тощо. Над цим ми зараз працюємо.
Якщо брати кожен окремий регіон, наприклад, Тальнівщину, і переробляти усе те, що тут вирощують, буде можливість подвоїти бюджет. Яким чином це зробити? Це нові, введені в експлуатацію підприємства, склади, а значить – і нові робочі місця. Як наслідок – кращі дороги, школи, лікарні, зрештою, нові ліхтарі за вікном.
Це не буде прибуток, помножений на 2, який отримає виключно власник. Так, власник, безумовно, отримає частку, додаткових 5-7 %, усе решта піде на розвиток інфраструктури. Це будуть податки, внески.
