Свої віночки називають репліками, оскільки для створення копій потрібні оригінальні матеріали, а таких вже не знайдеш. Наприклад, на центральній світлині – репліка весільного воскового вінка 1920-х років. У такому віночку 100 років тому виходили заміж наречені у Черкасах.
— Для виготовлення двоярусного вінка ми використали дріт, парафін, папір, оксамитові листочки та велике бажання творити, – пояснили майстрині.
Перший весільний виготовили молоді жінки два роки тому. Загалом вже створили понад 50 автентичних та авторських робіт. І кожна з них вражає красою та ідентичністю зі своїми попередниками.
— Кожен наш виріб – унікальний. Вимагає багато часу і майстерності, – підкреслює Олена Афанасенко.
До слова, у кожному регіоні України були власні техніки створення вінків. На Прикарпатті вони були барвисті, з блискучим дощиком. На Херсонщині – з вплетеними ягодами, на Львівщині – із самшиту, на Полтавщині – з балабонів. Найскладніші виготовляли на східному Поділлі – кількість кульок із воску в них могла сягати кількох тисяч.
Щодо весільних вінків, то живих квітів у них не вплітали, бо вірили, що тоді кохання зав’яне швидко. Отже, робили паперові.
Торік майстрині вперше презентували свої роботи. Це був публічний показ колекцій вінків у Переяславі, в музеї просто неба. Нині готуються до нової виставки. Її планують презентувати наприкінці літа у Черкаському обласному художньому музеї.
Новини
