press

Фермерам знову загрожує малоземелля

«Ми, фермери, повинні об’єднатися» — скільки існує фермерський рух на Черкащині (а існує він 20 років), стільки вони й дорікають один одному: ми розділені, необ’єднані. «Ми повинні бути як… мітла: один прутик окремо легко зламати, а всі разом — спробуй!» — кипів колись на трибуні обласної фермерської конференції котрийсь з її учасників.

Бо їм є що «вимітати», наводити лад. Адже не від доброго життя кожне третє фермерське господарство, створене в області, припинило існування. А із 1126-ти сьогодні зареєстрованих працюють 87 відсотків.

— Десять років тому у мене була жорстка віра, — захоплено пригадує вільний український селянин Петро ТИМОШЕНКО, фермер з Кам’янського району. — Мене розбуди серед ночі — я скажу, що буду фермером, прийде час, стану на ноги. Тепер у мене два нові трактори, є й інша техніка… Але недавно сиділи ми в Кам’янці на районній нараді фермерів, і я один був песимістично налаштований. Мені колега дорікнув: «Та тобі ж ще нема 50-ти, а мені вже 74. Але я з такою вірою, що гори перевертатиму, а фермерство не здаватиму!».

І я не здаватиму. Це родове. Мого прадіда розкуркулили. У нього були два воли й кінь. Баба каже, що не бачила, коли дід лягав, коли вставав. Розкуркулена, викинута під тин сім’я (у них було 12 дітей) загинула. А я все-таки, це пам’ятаючи, став фермером. З оцею вірою. Що це потрібно, що це буде заохочено й підтримано, бо без селянина не буде України. А чого мені коштувало синів після армії до своєї справи залучити. Бо я тут хочу родиною жити й працювати. І з громадою ладити: допомагаю сільраді, школі, людям.

Але я боюся, у мене генетично сидить страх, що село вимирає, і в пошуках винного знову знайдуть крайнього: фермера. О, скажуть, це він винен, ану підіть у нього все заберіть! Ось уже фермерським господарствам, згідно з проектом закону «Про ринок земель», не дозволено купувати землю (можна лише фізичним особам, з наданням декларації про доходи). Чому нас відкинули? Бо вона більше потрібна холдингам, щоб її обкрадати. (Це я взяв змиту землю під горбом і на ній сьогодні збираю по 95 центнерів кукурудзи з гектара, по 50 пшениці, змусив землю запрацювати. Але скільки вклав у неї! Я пожнивні рештки не спалюю, а приорюю. Не зловживаю аміачними добривами, бо вони розчиняють гумус, він утікає вглиб…). Ця метушня навколо нас і навколо продажу землі не додає оптимізму, — поділився з колегами своїми невеселими думами Петро Іванович.

«Дідам випала революція, батькам — війна з фашизмом, а нам — продаж землі», — казав якось один фермер ще на початку реформи. Але ще більше, ніж завтрашній ринок землі і повернення до малоземелля (бо пайовики забиратимуть землю з оренди, щоб продати), хвилює фермерів сьогоднішнє питання орендної плати. Торік вони платили навіть не 3 відсотки вартості паїв їхнім власникам, як того вимагає законодавство, а 4,5 відсотка (адже таке рішення було прийняте в області). Це було складно, зважаючи на те, що наш фермер — не західноєвропейський, якого держава дотує, підгодовує. Багатьом з черкаських фермерів ще самим допомоги просити б, щоб стати на ноги, бо сьогодні в середньому по області на одне фермерське господарство припадає один трактор, на два господарства — одне авто, на чотири — один комбайн. Та цього року орендна плата іще зросте: з 1 січня, згідно з урядовою постановою № 1185, коефіцієнт нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення становить 1,756.

«Зараз ми платимо 800-900 гривень за оренду гектара, це 15 відсотків прибутку з гектара. Тепер, якщо платити так як торік, 4,5 відсотка, доведеться віддати за гектар понад тисячу гривень», — бралися за голову фермери.

Як тут діяти, думки присутніх на конференції розділилися. Одні казали: йти на Київ, приєднуватись до громадських протестів. Висловити недовіру керівникові Всеукраїнської асоціації фермерів. Стукати до влади. Може, вона не знає про наші біди? Чому, до речі, на конференцію не прибув ніхто з запрошених від обласної влади? Не розділили з фермерами радості — 20-річного ювілею, що був у грудні, і тут не вислухають?

Інші остуджували:

— Наше діло — не мітингувати, а вирощувати високі врожаї (і показувати їх, а не применшувати для податкової), допомагати селу в соціальній сфері — що само за себе промовлятиме, і влада нас більше помічатиме й шануватиме.

— А ті партії сьогодні підбурюють нас на протести, а завтра себе скомпрометують, і нас заодно. То особиста справа кожного фермера, яку з них підтримувати.

— Але ж сьогодні у нас нема співпраці з владою, бо немає єдності, чіткості дій, — знову вказав на гострий наріжний камінь Микола РАК, голова фермерського господарства «РОМ» Христинівського району. — От ми в селі, землевласники, об’єдналися. У нас загалом 900 гектарів землі. Багато питань своїх і громадських вирішуємо разом. З нами рахується голова сільради, керівництво району, — подав власний приклад Микола Миколайович.

Та чи можуть об’єднатися фермери не тільки у Великій Севастянівці, а й у всій області? Адже насправді це закоренілі самостійники, яких історія не раз учила виживати поодинці. Кожен з них сам пре плуга понад силу, але щоб кооперуватися… Хіба що «кооперуються ті, у кого нічого нема. А як витягнеш його на рівень, то вже він від тебе пішов», — розводить руками Василь КАСЯНЕНКО з Корсуньщини. До того ж, створення нових структур — це додаткова бюрократія й податки.