У сільському господарстві Кам’янського району працюють поляки, австрійці, шотландці, англійці й росіяни. Чим приваблює їх це край, в які напрямки вкладають кошти – про це в інтерв’ю «Черкаського краю» з головою Кам’янської райдержадміністрації Віталієм Архип’юком.
– Торік наш район виростив найвищий урожай зернових в області: 67 центнерів на круг. І валу зібрали удвічі більше проти звичайного: 166 тисяч тонн, коли район збирає 85-90 тисяч тонн. У цьому році теж непогані перспективи на врожай, бо люди, які обробляють землю, дуже серйозно до неї ставляться. Уже немає в районі господарств, які працюють дідівськими методами. Все це й завдяки тому, що в районі працюють іноземні інвестори.
– Як вам вдається приваблювати їх на терени району?
– Вони в район тягнуться вже один за одним: бачать, що є можливість працювати. Головне – не заважати працювати людям, не втручатись у їхній бізнес і не командувати.
Так у районі працюють німці: компанія «Топфер» цього року робить реконструкцію елеватора, вкладає великі інвестиції. Шотландці з англійцями мають 3 тисячі гектарів землі, займаються землеробством. Поляки ведуть землеробство і працюють у деревообробній промисловості.
Якщо деякі господарники кажуть, що займатись тваринництвом невигідно, то у Кам’янському районі так не вважають. Корови, свині і навіть вівці є у СТОВ «Зоря» (село Косарі) і СТОВ «Світанок» (село Лебедівка). Це господарства, які зберегли форму, що нагадує колишні колгоспи. Якщо по інших селах той узяв трактора, той – шматок ферми, то тут не розпаювали майна, а зберегли його й примножили. У господарствах працює багато людей, СТОВи утримують соціальну сферу – як і колись колгоспи.
З інвесторів бізнес у тваринництві ведуть дві компанії. Це «Олімп» (російські інвестиції) – у цього товариства 15 тисяч гектарів землі, найвищі в районі врожаї, і кожне друге господарство в районі – їхнє. І в усіх селах, де ТОВ орендує паї, інвестор ставить поголів’я живності – займається відгодівлею молодняка великої рогатої худоби. У нього до 4,5 тисячі голів живності, молодняк скупляють навіть по інших областях, роблять літні загони й відгодовують.
П’ять років тому в наш район приїхали австрійці. Вони взяли старі приміщення ферм, вклали великі інвестиції, завезли своє обладнання і облаштували свинарники. Платять сьогодні найбільшу середню зарплату в районі серед усіх сільгоспвиробників та 5,5 відсотка вартості паїв. Забезпечити таку орендну плату нелегко. Вже це – добра допомога для села, Окрім того, господарство купило меблі в дитсадок, у школу. Підтримують футбольну команду, спортивні об’єкти в селі.
Австрійці вважають, що свинарство в Україні може бути вигідним
Томас Бруннер – син австрійського фермера, який має 60 гектарів угідь і підприємство з виробництва кормів. Тож коли Томас майже десять років тому став працювати в Україні в одній з провідних німецьких компаній директором з маркетингу, родинною радою вирішили: варто взяти в Україні паї в оренду і спробувати свого щастя в агробізнесі. Приваблювала родюча земля.
Своє сільгосппідприємство Бруннери створили у 2006 році в Тимошівці Кам’янського району. Їхнє ТОВ «Агро-плюс2006» взяло в оренду, як за австрійськими мірками, багато землі: 1250 гектарів. Справи в рослинництві у братів Томаса й Ханнеса Бруннерів пішли добре, і вони бажали б ще взяти землі. Та розширюватись не так-то легко, й поки це не вдається, вирішили паралельно займатись тваринництвом.
Розповідає керівник господарства Томас Бруннер:
— Ми вирішили зайнятись виробництвом свинини — виходячи з тієї економічної статистики, що Україні не вистачає промислово виробленої. Ми знали, що до 90-их років свинарство в Україні було на дуже високому рівні, діяли великі комплекси. Але потім все це розвалилося. Коли я ще працював у Києві, бачив, що з якістю ковбаси, м’яса в супермаркетах не все гаразд. Та, власне, і м’ясо тоді в магазинах майже не продавалось, тільки на базарах. Перед підприємствами з переробки стояла проблема сировини — її регулярних поставок, її якості. Українські виробники м’ясної продукції звертались і до австрійців, щоб ті продавали їм свинину. Наші їм казали: у нас немає таких обсягів. І пропонували: може, ми будемо вирощувати для вас живність просто там, в Україні?
От і ми викупили шість ферм у Тимошівці (тут був комплекс на 600 свиноматок і на 12 тисяч поросят) і взялися за ремонт, вкладаючи в нього прибутки від рослинництва. А торік восени завезли племінне поголів’я: 150 свиноматок, кожна з яких приводитиме на рік по 25-30 поросят. Поки що лише нарощуємо своє маточне поголів’я.
Вхід на тваринницький двір товариства — за перепустками. На тваринницькому дворі, немає запаху свиноферми: тут діють новітні технології догляду, потужні вентиляційні системи. Гній австрійський господарник планує використовувати як добриво, цікавить його і технологія компостування.
Свинарники закриті, доглядачі живності й інші працівники проходять через душову, перевдягаються в стерильний спецодяг, перш ніж потрапити на робоче місце.
— Пане Томасе, чим відрізняється свинина, яку ви плануєте поставляти на м’ясокомбінати, від традиційної, яку ви бачите на наших базарах?
— Породи, які ми завезли, — м’ясні, малосальні: велика біла (едельшвайн), ландрас і п’єтрен. Такі, як зараз Україна імпортує з Данії, Голандії, Німеччини.
— Чи є перспектива вигідної реалізації м’яса?
— Зараз ціни хороші. Сподіваюсь, так буде й далі. В Україні 8-9 мільйонів голів свиней іде на забій, а потенціал — близько 60-ти мільйонів.
— Порівняйте умови господарювання в Австрії і тут.
— Що добре в Україні — це великі площі землі. Можна застосувати нові технології. Але є проблеми з кліматом. Сонця в Україні в цілому більше, але теплих днів менше. Зима у вас тижнів на два раніше починається й тижнів на два пізніше закінчується. І природа повинна наздоганяти. А якщо у травні-червні мало дощів? Так, у Черкаській області чорнозем. Але коли менше глини, то вода швидко випаровується. Й коли мало вологи, помилки технології більше даються взнаки. В Австрії ми вологу не закриваємо. Її вистачає, і варто додати підживи — це вирішує питання високого врожаю. Тому у нас на гектар вкладається значно більше коштів саме на підживу. Батько в Австрії збирає пшениці по 80 центнерів з гектара, рапсу по 45. У нас торік кращі поля пшениці вродили по 70 центнерів з гектара, соя по 30.
Також в Україні треба більше уваги приділяти контролю. В Австрії взагалі не вірять у господарства, де кількість землі перевищує 10 тисяч гектарів: тоді вся надія на агронома й інших фахівців, але не завжди комунікація йде «один в один», реальний стан справ може бути не доведений до відома керівника. Тоді як у батьківському господарстві він особисто знає трохи не кожен квадратний метр поля.
Не завжди можна зрозуміти українське законодавство, воно неоднозначне. І з землею не все зрозуміло: коли в одному полі той селянин здає пай в оренду одному господарникові, той другому, той хоче сам обробляти, виходить шахова дошка.
— Які дотації держави на гектар ріллі в Австрії і які ціни на пшеницю?
— Приблизно 200-300 євро дотації. Ціни на пшеницю в Україні на 20 відсотків нижчі, ніж в Австрії.
— В Україні діє програма підтримки тваринництва. Чи надходили вам державні кошти на відбудову й обладнання ферм?
— Ні, ми не підпадаємо під цю програму. Але для нас найкраща допомога — щоб ми могли спокійно працювати, за стабільних і справедливих правил гри.
— Чи не плануєте розвивати в своєму сільгосптоваристві ще якість напрямки — скажімо, овочівництво чи бджільництво?
— Щоб щось добре робити, треба вкладати час. Для цього необхідно фокусуватися на чомусь одному.
— Пане Томасе, як ви можете охарактеризувати українців?
— Люди тут загалом привітні, широко ерудовані, веселі, життєрадісні. Я розумію, чому веселі — це допомагає долати труднощі.
— Чи порадили б ви комусь із земляків вести свій агробізнес в Україні?
— Я порадив би приїхати на рік і тут просто попрацювати в господарстві. Тоді самостійно зробити висновки. В Україні багато робиться для залучення інвестицій, але повинно робитися швидше. Іноземні фахівці могли б привезти нові знання, сучасні технології, подавати приклад i обмінюватися досвідом.
