press

Деніел Свірі: «Побудувати потужний бізнес в Україні легше, ніж у США»

«Побудувати потужний бізнес в Україні легше, ніж у США» – розповідає Деніел Свірі, який із 90-х років розвиває в Україні родинну справу Один із філіалів потужної сільськогосподарської компанії «Атлантик фармз ІІ», засновниками і головними акціонерами якої є громадяни Америки Девід Свірі, його дружина, Тамара Свірі, та син Девіда – Деніел, зосереджено в селі Демки, що на Драбівщині. Тут переважно вирощують кукурудзу та сою, а ще тримають близько 4 тис голів ВРХ. Високоякісне мармурове м’ясо має попит у відомих столичних ресторанах та супермаркетах.

Із паном Деніелем Свірі зустрічаємося в селі Демки. Під час збору врожаю фермер практично не відлучається від господарства – усе має бути під контролем.

За роки проживання в Україні підприємець добре оволодів російською мовою, непогано розуміє українську. Та для розмови з кореспондентами все ж перекладачем запрошує дружину. Жанна – з України, працює в компанії заступником директора, разом із Деном виховують дворічного сина.

Першими на пострадянському просторі побудували зерновий елеватор

До України підприємець переїхав завдяки батькові, Девіду Свірі.

– Свого часу, десь у 90-х роках, його в рамках співпраці запросив один із місцевих наукових інститутів, – пояснює пан Деніел. – Маючи прекрасне чуття щодо розвитку бізнесу, тато одразу збагнув, який тут потенціал.

У ті часи в Україні практично не вирощували сою. Тож американська родина побачила великі можливості в розвитку цього напрямку рослинництва.

– Збудували завод для переробки сої, згодом ще й комбікормовий. І першими побудували зерновий елеватор на території колишнього Радянського Союзу, – відзначає пан Свірі. – Натомість сільським господар-ством почали займатися лише з 2000 року. Узяли в оренду землі Миронівського району, що на Київщині, й практично всі площі засіяли ячменем.

Наприкінці 90-х сільськогос-подарський сектор країни переживав важкі часи – колгоспи замінювалися на СТОВи, коштів на ведення господарства бракувало.

– Важко було й нам. Після того, як уклали чимало грошей у посіви, лишалося лише молитися, аби отримати більш-менш пристойний урожай. Та за важку працю таки отримали гідну винагороду й стали найкращими в районі за результатами збору врожаю, – пригадує фермер.

На Драбівщину підприємці прийшли у 2004-му. Тоді місцева влада пропонувала іноземцям узяти в оренду 29 тис га. Та родина Свірі почала з малого, узявши землю тільки в селах Демки та Нехайки.

– Ці господарства були найзанедбанішими в районі. Селяни близько трьох років не отримували заробітної плати. Тож переконати жителів і розпочати співпрацю було непросто, – пригадує важкі моменти підпри-ємець.

Проте дійти згоди все ж вдалося, і вже за два роки господарство стало найкращим за показниками.

– Якщо ж повернутися в минуле, гадаю, не варто було відмовлятися від тієї кількості землі. Нині, через стрімкий ріст конкуренції, орендувати 29 тисяч гектарів – проблема, – відказує пан Свірі.

За 5 років збільшити поголів’я ВРХ до 50 тисяч

Нині основні культури, що вирощують у господарстві, — соя та кукурудза. Значно менше, близько 7 – 8 % площ, займає пшениця.

– Також маємо близько чотирьох тисяч голів ВРХ, хоча починали практично з нуля, – розповідає Ден Свірі. – Як результат – отримуємо непогані прибутки й додаткові робочі місця.

Загалом же в господарстві працює близько трьохсот осіб. Середня заробітна плата, приміром у тракториста, – 3 тисячі гривень.

Підприємство всіляко підтримує місцеві громади. Щороку до соціального бюджету надходить по 20 гривень із кожного орендованого гектара. А ще в семи селах із десяти, де діє господарство, з’явився газ.

Протягом найближчих 5 років родина Свірі планує збільшити площі орендованих земель до 50 тисяч гектарів, а стадо бичків – до 50 тисяч голів.

– Прагнемо залучити майже 50 мільйонів доларів інвестицій. Також хочемо розширити деякі напрямки ведення господарства, зокрема зайнятися переробкою м’яса та відкрити другий комбікормовий завод, – веде далі пан Деніел. – Загалом же українська земля й кліматичні умови просто фантастичні. Долучивши до природи сучасні технології, цілком реально втриматися на позиції лідерів.

«Якби хотів легкого життя, давно б повернувся до США»

За час життя в Україні Ден Свірі прекрасно призвичаївся до тутешніх звичаїв.

– Маю багато знайомих, з деякими тісно спілкуємося, не пропускаємо родинні свята. Тож відчуваю себе частиною цієї спільноти, але серцем усе одно тягнуся до батьківщини, – підсумовує Деніел. – В Україні є робота, усі умови для створення потужного бізнесу, чого не скажеш про Штати. Адже для американця обробляти, приміром, десять тисяч гектарів – щось нереальне.

У США, за словами фермера, людина має пропрацювати років із сорок, аби врешті отримати змогу придбати 500 гектарів.

– Та якщо земля тут просто фантастична, то про закони такого не скажеш. Надто ж важко працювати іноземцям. Проте, якби хотів легкого життя, мабуть, уже давно повернувся б до Штатів, – констатує Деніел Свірі. – В Україні значно цікавіше. Хоча увесь час живемо в очікуванні проблем, а тоді в пошуках шляхів їх розв’язання.

Найкращий відпочинок – зимова риболовля та їзда на Harley-Davidson

На думку пана Свірі, американці й українці мають багато спільного, зокрема полюбляють гарно відпочити та добре попоїсти.

– І кухні обох країн не дуже відрізняються, основні продукти – м’ясо та картопля. Я полюбляю шашлик та овочі на грилі, натомість холодець їсти не можу, – розповідає про кулінарні уподобання підпри-ємець.

Щороку взимку Деніел їде у відпустку додому. Для підприємця то – найблагодатніша пора.

– Можна по-справжньому насолодитися життям, відволіктися від щоденних клопотів, – відказує фермер. Удома постійно зустріча-юся з друзями та рідними, частіше спілкуюся зі старшим сином. Він, до речі, днями повідомив, що почав вивчати російську мову. Я ж раджу не повторювати моїх помилок і братися за українську.

А от найкращий відпочинок для Деніела Свірі – зимова риболовля.

– Виловлюю судаків по три кілограми завбільшки. А ще обожнюю їзду на мотоциклах, маю кілька Harley-Davidson і думаю імпортувати один із них сюди, – усміхається фермер.

Після такого повертатися навесні до України не просто – тут попереду важка робота.

– Та щоразу, коли приїжджаю в господарство, запевняю себе, що цього року врожай буде значно кращий, ніж попереднього.