У Черкаській області зареєстровано понад сотню агросадиб, де господарі займаються зеленим туризмом. На майже 900 сіл області це ніби й небагато. Однак зацікавленість селян у новій справі зростає, як і кількість охочих приймати у своїй оселі гостей з міста. Круглий стіл, проведений обласною спілкою сільського зеленого туризму у селі Плескачівка Смілянського району, підтвердив цю тенденцію.
Чим спокушають гостей
Місце збору керівників районних осередків зеленого туризму та господарів сільських агросадиб обрали не випадково. Того дня у мальовничій Плескачівці відкривали Музей стародавнього побуту та народних ремесел. Ініціатор його створення Сергій Тимофієв здійснив культурологічний подвиг. За чотири роки сам зібрав понад тисячу предметів старожитності! Серед експонатів багато унікальних речей, є реліквії з колишнього поміщицького маєтку. З допомогою однодумців та власними руками, дослідник перетворив частину приміщення сільського Будинку культури на садибу заможного плескачівського селянина кінця ХІХ початку ХХ століття. З вітряком при вході, з током і снопами пшениці, знаряддями хліборобської праці та народного побуту.
— Я працюю у відділі краєзнавства та туризму Смілянської центральної районної бібліотеки, — розповідає Сергій Петрович. — Задум створити сільський музей виник давно. Спочатку хотів відкрити його у сусідніх Сунках. На жаль, там сільський голова відкинув цю ідею. Порозуміння знайшов у Володимира Захарченка, голови села Плескачівка, у депутата облради Наталії Горбенко. І ось музей перед вами...
Крім захоплення краєзнавством, Сергій Тимофієв пропагує «зелений» активний відпочинок. Він — голова Смілянського осередку обласної спілки сільського зеленого туризму. Переконаний, що цей вид місцевого підприємництва не тільки поповнюватиме сімейний бюджет, а й сприятиме розширенню зв’язків між людьми, відродженню духовної, побутової культури на селі. А зелений туризм та його інфраструктура — музеї, зони активного відпочинку, осередки народної творчості та ремесел — створять нові робочі місця.
— Що це справді так, — каже співрозмовник, — видно на прикладі маленької Плескачівки. Тут працює на півставки бібліотекар Галина Ковбаса. Вона разом з директором Будинку культури Катериною Перепелицею організувала кілька років тому етнографічний куточок. З відкриттям музею Галина Миколаївна перейде на режим повного робочого дня. Крім того, вона, майстер ткацтва, вестиме у школі факультатив «Стародавні ремесла». Отак краєзнавство і туризм створили нове повноцінне робоче місце, — констатує Сергій Тимофієв.
— У нашому районі,— підтримує завідувач відділу культури та туризму Смілянської РДА, почесний голова обласної спілки сільського зеленого туризму Алла Нечипоренко, — функціонування «зелених» садиб поєднується з комплексом краєзнавчо-туристичних, культурологічних послуг. Гостей сюди приваблює не лише проживання у природному середовищі та харчування екологічно чистими продуктами. Багато хто захоплюється вивченням історії України, звичаїв та обрядів, із задоволенням знайомиться з пам’ятками археології, природи.
Як поєднувати приємне з корисним, показує на практиці той-таки невгамовний Сергій Тимофієв. Гості його екооселі «Холодноярський зорепад» милуються неповторним ландшафтом Реп’яшиного яру, збирають у лісі лікарські трави, відвідують відкриті Тимофієвим печери, ходять з ним у турпохід «Гайдамацькими шляхами». Власник агросадиби з села Велика Яблунівка Сергій Дерун приваблює гостей дайвінгом. Любителі підводного полювання можуть пірнати в озеро з артезіанською водою, глибина 42 метри! «Дерунова лагуна» пропонує силові козацькі забави, захоплюючі мандрівки на плотах по річці.
Над бурхливою Россю
Подружжя Алли та Василя Томіленків з Корсунь-Шевченківського району не новачки у зеленому туризмі. Вони чи не перші в області, літ п’ятнадцять тому, почали приймати до своєї затишної оселі гостей з міста. Привітні, моторні, Алла і Василь доброю енергією і завзяттям «заряджають» стомлених від міської суєти городян.
— Я майже дванадцять літ очолював обласну організацію сільського зеленого туризму, — каже Василь Григорович. — За цей час група «піонерів» згуртувалася у міцний осередок. На нашій оселі, яка називається «А ми удвох», пройшли навчання немало початківців. Тепер вони самі показують приклад, як треба приймати гостей.
— Зеленим туризмом може займатися кожен, — підключається до розмови Алла Петрівна. — Головне — любити людей, уміти гарно куховарити, мати фантазію, не шкодувати часу на спілкування. Ми разом з нашими гостями ходимо на риболовлю. Маємо свій ставок, де водяться золотисті карасі. Маємо 27 гектарів свого поля і лісу. Збираємо ягоди, разом вивчаємо лікарські трави. Хто хоче навчитися смачно готувати українські страви — будь ласка, навчимо. Дівчатам покажемо, як вишити нареченому сорочку, весільного рушника. Якщо гості приїздять з дітьми й хочуть відвідати музеї у місті — ми вдома доглянемо дітей. До нас на відпочинок приїздять з різних міст України, з-за кордону. Одна сімейна пара, дипломати з посольства Канади, навіть породичалися з родиною нашої доньки, стали її кумами. Наталка також має свою агрооселю «Корсунські пейзажі».
Аби ще й дороги були добрі
— А ми тільки розпочинаємо працювати, — каже голова Чигиринського районного осередку сільського зеленого туризму, депутат Мельниківської сільради Нонна Кравчук. — Утім, епізодично люди мальовничих сіл Чигиринщини й раніше приймали на гостини мандрівників. Тепер треба поставити усе на постійну основу. Добре, що обласна програма «Село Черкащини-2020», ухвалена депутатами облради, окремим пунктом окреслила завдання з розвитку зеленого туризму. Це обнадіює, що до сіл нарешті прокладуть добрі дороги, сільрадам допоможуть в роботі з вуличного освітлення, проектування та облаштування сміттєзвалищ тощо. Адже перш ніж масово приймати гостей у селах, треба їх упорядкувати. Три-чотири чепурні агросадиби не врятують обличчя сучасного села.
— Цікава деталь, — зауважує Сергій Тимофієв. — У Польщі, занепокоєній процесом втрати національної самоідентичності, влада ініціює і фінансово підтримує людей, що бережуть польську етнографію, фольклор, розвивають сільський зелений туризм. У нас в Україні — все навпаки. Знизу давно вже є ініціатива, бажання займатися потрібною для держави і для людей справою, а влада ще тільки думає «запрягати». Взяти хоча б знаменитий Холодний Яр, куди щороку приїздять до ста тисяч туристів. З боку Кіровограда, через село Грушківку, до історичних місць Холодноярщини неможливо під’їхати. Дорога розбита, ніби після війни. Те саме і в напрямку сіл Сунки, Плескачівка Смілянського району. Ми, краєзнавці, безліч раз зверталися до районних та обласних властей, щоб було наведено лад на дорогах, які ведуть до історичних та пам’ятних місць національного значення. А віз і нині там.
Попри все, активісти сільського зеленого туризму — оптимісти. У кожного безліч планів, задумів, цікавих «родзинок» з розвитку агроосель. Й що прикметно: господарі зелених садиб не приховують своїх ідей, а охоче діляться між собою, їздять одне до одного у гості, переймають досвід, новинки сервісу, кухні, дозвілля. У світі жорсткої конкуренції цю особливість «зеленого» бізнесу можна тільки вітати.
