Великий Хутір — село справді велике. Як розповів сільський голова Петро Пізняхівський, воно одне з найдовших на Черкащині — розтяглося обабіч головної вулиці на цілих 12 кілометрів. Тут сьогодні проживає 2080 жителів, що за нинішніми мірками зовсім немало. Незважаючи на непрості часи, село досить успішне.
Приміром, із роботою та заробітками тут складається непогано. Три досить потужні сільгосппідприємства забезпечують робочими місцями сотні селян. Непогано розвинена інфраструктура — банк, пошта, безперебійне транспортне сполучення — все, як у місті. Та й відпочити тут є де — два будинки культури функціонують, гарна природа (не дарма сюди наїхало чимало дачників із самого Києва). Й полікуватися в разі хвороби не проблема — у сільській амбулаторії досвідчені спеціалісти, вона забезпечена всім необхідним. Гарна загальноосвітня школа, один із найкращих в області дитячий садок. Великий Хутір і село Ашанівка, яке розміщене на території сільської ради, повністю газифіковані, на деяких вулицях є водогін. Сільська громада на чолі з головою Петром Пізняхівським тримає у своїх руках віжки місцевого самоврядування, успішно вирішуючи всі назрілі соціальні питання та комунальні проблеми.
Але погоду в селі, звичайно, робить економіка. Директор СТОВ «Агрофірма «Великий Хутір» Володимир Шинкаренко разом із колективом постійно розбудовує очолюване ним підприємство. Нині воно дає роботу добрій сотні селян. Багатогалузеве господарство дістало 13 років тому у спадок від колишнього колгоспу «Росія» дві третини основних засобів виробництва і землі. А з ними — мільйон 600 тисяч гривень боргів, які довелося повертати цілих п’ять років. Але вижили! І не тільки вижили, а й вийшли на непогані статки. Середня заробітна плата сягнула нині 3200 гривень, що для нинішніх часів зовсім непогано. Блискучий спеціаліст Володимир Шинкаренко за короткий час зумів так поставити справу, що віддача від молочного виробництва, свинарства та вівцеферми відчутно поповнює касу господарства.
Звичайно, без розумного ведення рослинницької галузі, це було б неможливо. 2,5 тисячі оброблюваних гектарів, де працює сучасна техніка, дають такі врожаї, яких і в колишньому колгоспі-мільйонері не бачили. Тільки пшениця торік дала по 51 центнеру зерна з гектара. До цього слід додати гарний урожай кукурудзи, соняшнику та інших культур. Свій млин, пекарня, олійниця, крупорушка — все це не тільки ознаки дбайливого господарювання, а й роботи на перспективу.
Тільки за останні роки в господарстві створено потужний автопарк, змонтовано сучасну газову зерносушарку, очисний комплекс, збудовано складські приміщення. Рентабельність виробництва торік сягнула 44 відсотки — хто б міг похвалитися таким результатом раніше?
Правда, не все так гладко йде, як може здатися на перший погляд. Поки будував той чи інший об’єкт, скаржиться Володимир Андрійович, скільки довелося виїздити до різних інстанцій за всякими дозволами! А скільки ці дозволи коштують! Аби чиновники не ставили палки в колеса, досягли б набагато більшого, переконаний директор.
— А село своє ми шануємо, — каже. — Тільки за минулий рік на розвиток соціальної сфери виділили чимало коштів.
— Від базових господарств села за соціальною угодою, — уточнив Петро Пізняхівський, — торік надійшло 260 тисяч гривень, які пішли на ремонт школи, амбулаторії, доріг та інші невідкладні роботи.
— Середній вік наших працівників, — продовжив Шинкаренко, — 35-45 років. На жаль, старіємо. Хоч є й чимало молоді. Скажімо, завідуючий гаражем Володимир Куниця, завідуючий фермою Олександр Пізняхівський — таких фахівців ще пошукати. Є й на інших ділянках. Багато чому повчитися можна, приміром, у механізаторів Юрія Орла, Юрія Сандиги, Миколи Зорі, доярки Євдокії Овчаренко. За відмінну працю й привселюдна шана. Немало важать і такі стимули, як туристичні путівки за рахунок господарства. Недавно, приміром, троє наших трудівників їздили до Єгипту, один поправляв здоров’я в санаторії. І все ж останнім часом чимало молоді з села виїжджає. Не дуже приваблюють навіть пільги, зокрема тринадцята зарплата, високі заробітки комбайнерів, які під час збиральних кампаній одержують близько семи тисяч гривень на місяць. Тут же працювати треба! Та й неабияк.
Усі, з ким довелося говорити у Великому Хуторі, підкреслювали: сьогодні можна і в селі жити та пристойно заробляти. Але для цього треба його любити.
